У селі Красна Тячівського району, що на Закарпатті, відкрили пам’ятну дошку лікарю-хірургу, поету-пісняру, заслуженому винахіднику України Іванові Чонці. Меморіальна дошка з’явилася на будівлі школи, в якій учився Іван Іванович.
Сільська головиха Марія Михайлівна Носа відкрила захід та сказала багато щирих і теплих слів про талановитого односельця. Виступила і я, як дружина, та учні школи, які читали вірші Івана Чонки. Подія зібрала багато мешканців Красної, як молодих, так і людей поважного віку. Гарно відгукувалися про І. Чонку вчителька-філологиня Ганна Сойма, однокласниця, яка вчителює у цій школі, Наталя Трайтли, вчителька Василина Сойма, двоюрідна сестра І. Чонки – Марія Чонка, друг Іван Носа, який на знак доброї пам’яті подарував великий кошик квітів, інші вчителі та односельці. Сум ув очах і жаль за своїм другом Іваном Чонкою переживав Іван Савула, між якими дружба була нарівні рідних братів. Були і сльози, і співчутливі слова, і гордість, що в їхньому селі жив і вчився, був для багатьох краян лікарем-рятівником від важких недуг Іван Іванович Чонка.
Сьогодні я прокинусь до зорі,
В душі весна і хочеться співати.
Ви зустрічайте, земляки мої,
Коли я приїжджаю у Карпати.
Коли я згадала ці слова з пісні Івана Чонки, то одна жінка мені відповіла: «Тепер він буде завжди зі своїми односельцями, лише жаль, що закарбований у граніті та нікуди від нас вже не поїде». Так, Іван Чонка завжди буде серед своїх рідних людей, буде у спогадах у книжці «Про що шепотіла Тересва…», яку я написала про свого чоловіка та яку читатимуть краяни.
Принагідно згадаю про книжку, яка побачила світ за фінансової допомоги медичного університету в особі ректора Михайла Корди та лікарів-колег. У ній йдеться про працю та дозвілля, про життя Івана Чонки як лікаря, батька, чоловіка, друга… Книжка має майже 400 сторінок, щедро насичена світлинами з особистого архіву чоловіка та мого, тому її можна назвати книгою-альбомом. Це – моя чергова офіра перед пам’яттю Івана. На обкладинці фото річки та рідного села І. Чонки.
Тому ще раз щиро вдячна всім, завдяки кому книжка «Про що шепотіла Тересва…» вийшла у світ. Хочу також подякувати за участь у відкритті пам’ятної дошки на будинку, де жив І. Чонка у Тернополі, за можливість провести в медуніверситеті пам’ятний концерт до роковин лікаря й поета.
А Тересава – це річка, яка протікає повз смерекову хату Івана Івановича у Карпатах і втікає у Тису. Наслухати шепіт річки дуже любив чоловік і частенько казав: «Чуєш, Люсику, як шепоче Тересва?». Справді, і річка, і чудові краєвиди Карпат просто зачаровують. А ще її назва для мене асоціюється зі святою Тересою. Тому назва книжки прийшла на думку зразу й не змінювалася.
Нехай пам’ять про Івана Чонку живе серед його односельців, у серцях своїх друзів, і з якими працював, і з якими дружив та ділився сокровенним…
Іванове тіло дісталося тернопільській землі, а душа назавжди буде у рідних Карпатах, де гори оповиті нерукотворною красою барвистих кольорів, де сосни сягають неба, де черпав натхнення і часто брали початок вірші та пісні поета, і куди справжній гуцул так квапився за першої ж нагоди.
Пам’ятаймо про тих, яких вже немає серед нас, та любімо тих, які є поруч.
Леся ЛЮБАРСЬКА,
членкиня Національної спілки письменників України